процес читання - це така собі угода між читачем і текстом: текст удає, наче все це насправді, а читач, - наче він у це вірить. рівновага надто тендітна, шоб нею легковажити. у цій рівновазі - велика частина задоволення (насолоди?) від тексту. довіритися текстові значить дозволити йому захопити частину свідомості.
і коли умберто еко в "маятнику фуко" пише про комп'ютери, я йому вірю. не тільки тому, шо еко писав програми на бейсіку, а тому, шо він пише про них так, шо хочеться повірити. правда, я ніколи не розуміла, як можна підбирати паролі в такий спосіб, але буває ж. принаймні це виглядає трошки ймовірніше, ніж у пафосних американських фільмах. еко не дає мені найменших причин засумніватися в тому, шо знає, про шо пише. текст не дає найменших причин не довіряти йому.
а коли перес-реверте в "севільському причасті" починає з історії про крутого хацкера, який залазить на капутєр до папи римського, шоб там лишити записку... мало того - коли він розповідає, як ватиканські капутєрні специ за цим захоплено спостерігають замість того, шоб вирубати сервер, на якому загаль
Для того, чтобы написать комментарий, необходимо авторизоваться или зарегистрироваться